Діяльність із забезпечення техногенної безпеки є складовою виробничої, експлуатаційної та іншої діяльності відповідних посадових осіб і працівників підприємств, установ, організацій. Ця вимога відображається у відповідних статутах або положеннях (ст. 51 Кодексу цивільного захисту України (далі — КЦЗУ)).
Ст. 50 КЦЗУ визначає джерела небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру.
До джерел небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру належать:
- потенційно небезпечні об’єкти та об’єкти підвищеної небезпеки (у тому числі й хімічно небезпечні об’єкти);
- будівлі та споруди з порушенням умов експлуатації;
- суб’єкти господарювання з критичним станом виробничих фондів та порушенням умов експлуатації;
- ядерні установки з порушенням умов експлуатації;
- наслідки терористичної діяльності;
- гідротехнічні споруди;
- неконтрольоване ввезення, зберігання та використання на території України техногенно небезпечних технологій, речовин, матеріалів;
- надмірне та неврегульоване накопичення побутових і промислових відходів, непридатних для використання засобів захисту рослин;
- наслідки військової та екологічно небезпечної діяльності;
- суб’єкти господарювання, на об’єктах яких здійснюється виробництво, зберігання та утилізація вибухонебезпечних предметів;
- об’єкти життєзабезпечення населення з порушенням умов експлуатації;
- інші об’єкти, що можуть створити загрозу виникнення аварії.
Забезпечення техногенної безпеки, відповідно до ст. 51 КЦЗУ, покладається на:
- керівника суб’єкта господарювання;
- орган архітектури, замовників, забудовників, проєктні та будівельні організації — під час проєктування, будівництва об’єктів, будівель і споруд;
- житлово-експлуатаційні організації, квартиронаймачів (орендарів) та власників квартир — у жилих приміщеннях державного, комунального, приватного житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів;
- власників або наймачів — у жилих будинках приватного житлового фонду, якщо це обумовлено договором найму.
Вимоги щодо дотримання техногенної безпеки, відповідно до ст. 52 КЦЗУ, повинні відповідати:
- нормам:
- захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій (детальніше — у Розділі 5);
- забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя;
- охорони навколишнього природного середовища;
- екологічної, пожежної та промислової безпеки;
- охорони праці;
- будівництва;
- вимогам національних стандартів.
Коментар експерта
Під вимогами щодо дотримання техногенної безпеки маються на увазі закони, постанови, розпорядження, правила, норми, стандарти, інструкції та інші законодавчі й нормативні документи, у тому числі законодавство Європейського Союзу, адаптоване в Україні на законодавчому рівні.
Згідно зі ст. 52 КЦЗУ вимоги щодо дотримання техногенної безпеки розробляються:
- центральними органами виконавчої влади;
- місцевими державними адміністраціями;
- суб’єктами господарювання.
Суб’єкти господарювання, що мають важливе значення для національної економіки й оборони держави, належать до відповідних категорій цивільного захисту: особливої важливості, першої чи другої (ст. 54 КЦЗУ).
Міста, на території яких розміщені суб’єкти господарювання, що мають важливе економічне та стратегічне значення для економіки й безпеки держави та становлять небезпеку для населення і територій у зв’язку з можливістю радіоактивного, хімічного забруднення чи катастрофічного затоплення, належать до відповідних груп цивільного захисту: особливої, першої, другої чи третьої (ст. 54 КЦЗУ).
Коментар експерта
Віднесення суб’єктів господарювання до категорій і груп цивільного захисту здійснюється з метою диференційованого підходу до забезпечення відповідного рівня техногенної безпеки відповідно до Порядку класифікації надзвичайних ситуацій за їх рівнями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.2004 № 368.
Залежно від групи чи категорії цивільного захисту встановлюються вимоги щодо забезпечення міст і об’єктів системами життєзабезпечення, укриття населення, оповіщення, а також евакуаційних, світломаскувальних та інших заходів.
Важливим документом щодо забезпечення техногенної безпеки є Правила техногенної безпеки, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.11.2018 № 879 (далі – Правила техногенної безпеки).
Коментар експерта
Правила техногенної безпеки визначають загальні вимоги до організації техногенної безпеки і є обов’язковими для виконання:
- керівниками органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;
- керівниками та посадовими особами підприємств, установ і організацій будь-якої форми власності;
- фізичними особами.
Порядок виконання заходів, які забезпечують дотримання правил техногенної безпеки на об’єктах, визначається керівниками об’єктів (п. 1 Правил техногенної безпеки).
Забезпечення техногенної безпеки у житлових приміщеннях державного, комунального, приватного житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на:
- підприємство, установу, організацію;
- особу, яка здійснює управління багатоквартирним будинком;
- власників і наймачів (орендарів) будинків та квартир, якщо це обумовлено договором найму (оренди) (п. 3 Правил техногенної безпеки).
Поетапність у забезпеченні техногенної безпеки підприємства, установи, організації наведено у таблиці 1 відповідно до Правил техногенної безпеки.
Таблиця 1
Забезпечення техногенної безпеки об’єкта
|
№ з/п |
Послідовність дій на об’єкті |
Забезпечення послідовності дій (нормативно-правове, рекомендаційне) |
|
|
1 |
Визначення ступеня небезпеки підприємства (зокрема, проведення ідентифікації потенційно- небезпечних об’єктів) |
||
|
2 |
Встановлення наявності на об’єкті джерел небезпеки, відповідно до переліку основних джерел небезпеки, які притаманні потенційно небезпечним об’єктам |
Додаток 2 до Наказу № 98 |
|
|
3 |
Перевірка підпадання об’єкта під дію нормативно- правових актів, зокрема постанов Кабінету Міністрів України |
Постанови КМУ: «Про ідентифікацію та декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки» від 11.07.2002 № 956 (далі — Постанова № 956); «Про затвердження переліку суб’єктів господарювання, галузей та окремих територій, які підлягають постійному та обов’язковому аварійно-рятувальному обслуговуванню на договірній основі» від 26.10.2016 № 763 (далі — Постанова № 763) |
|
|
4 |
Здійснення паспортизації потенційно небезпечних об’єктів* |
Адміністрація потенційно небезпечного об’єкта заповнює встановлену форму паспорта та подає її на адресу науково-дослідного, проєктно-конструкторського та технологічного інституту мікрографії Державного департаменту страхового фонду документації Державної архівної служби України. Форму паспорта можна знайти:
|
|
|
5 |
Забезпечення розробки підприємством плану локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій (ПЛАС)** |
На даний час у чинному законодавстві не існують рекомендації щодо розробки ПЛАС, але відповідно до вимог керівних документів з питань ЦЗ ПЛАС розробляється виключно на потенційно небезпечних об’єктах |
|
|
6 |
Проведення ідентифікації об’єктів підвищеної небезпеки |
Постанова № 956 |
|
|
7 |
Розроблення і складання декларації безпеки об’єкта підвищеної небезпеки*** |
Постанова № 956 |
|
|
8 |
Проведення страхування цивільної відповідальності об’єкта підвищеної небезпеки |
||
|
9 |
Укладення угоди з державними аварійно-рятувальними службами на постійне та обов’язкове обслуговування |
Постанова № 763 |
|
|
10 |
Впровадження на потенційно небезпечних об’єктах системи раннього виявлення надзвичайних ситуацій |
Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України «Про затвердження ДБН В.2.5-76:2014 "Автоматизовані системи раннього виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій та сповіщення населення"» від 27.01.2014 № 29 |
|
---------------
Примітки
*Паспортизації підлягають об’єкти, які за результатами проведеної ідентифікації визнані як потенційно небезпечні. Паспортизація потенційно небезпечного об’єкта проводиться раз у 5 років.
**Законодавчо структура розробки ПЛАСу лишається не врегульованою. ПЛАС належить переглядати через кожні 5 років.
***Декларація безпеки переглядається суб’єктом господарської діяльності один раз на 5 років.
У сучасних умовах існування промисловості термін експлуатації більшості технологічного устаткування давно закінчився. При цьому під впливом умов експлуатації виникли суттєві зміни вихідних технічних параметрів матеріалу конструкцій, які старіють, піддаються корозії тощо.
Крім того, унаслідок вимушеного простою устаткування не має систематичного контролю, огляду і ремонту.
У зв’язку з цим подальша експлуатація — таких об’єктів викликає підвищену небезпеку і потребує:
- ідентифікації та декларування;
- включення до Державного реєстру об’єктів підвищеної небезпеки за рішенням Державної служби України з питань праці (за умови віднесення об’єктів до об’єктів підвищеної небезпеки).
Довідка
Об’єкт підвищеної небезпеки (далі — ОПН) — об’єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об’єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру (Закон України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» від 18.01.2001 № 2245-ІІІ).
Коментар експерта
Залежно від чинників та ознак, які наявні на підприємстві, визначається рівень небезпеки об’єкта — потенційно небезпечний чи підвищеної небезпеки.
Найбільша кількість потенційно небезпечних об’єктів (далі — ПНО) експлуатується у таких галузях: хімічній та оборонній промисловостях, в енергетиці, транспорті, на будівництві.
Ідентифікацію потенційно небезпечного об’єкта повинні проводити керівники для визначення ступеня небезпеки підприємства згідно з Методикою ідентифікації потенційно небезпечних об’єктів, затвердженою Наказом № 98.