Стаття 15 Закону України «Про охорону праці» повідомляє, що на підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку. Договірні засади на різних підприємствах трактують по різному. Є трудовий договір, а є договір цивільно-правового характеру. Наскільки я розумію, тут і мається на увазі останнє, інакше для чого тоді виокремлювати організації до 20 осіб в окремий підпункт, якщо б мова йшла про трудовий договір та роботу за сумісництвом. Проте постійна робота з охорони праці на підприємстві не передбачає роботу по договору з ЦПХ. Це не разові послуги. Контролюючі органи вимагають відповідальних осіб на підприємстві, де відповідальна особа розробляє та підписує документи, накази, положення тощо згідно з відповідними НПАОП, Положень, зразків тощо. Робота з охорони праці ніде не передбачена на аутсорсі. Тож як трактувати вірно цю норму Закону?
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про охорону праці» на підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці. Тобто, це вимога щодо створення служби охорони праці. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.
На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. Відповідно до статті 1021 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця – фізичної особи. Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Тобто, для таких підприємств, дозволяється не створювати службу охорони праці, але в такому випадку необхідний працівник за сумісництвом, який має відповідну підготовку
На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку. Тобто, в цьому випадку немає вимоги створювати службу охорони праці, або залучати фахівця за трудовим договором за сумісництвом, а можна за окремим договором залучати сторонніх спеціалістів, які мають відповідну підготовку, зокрема для виконання разових робіт, необхідних підприємству (наприклад, розробка необхідного проєкту локального нормативного акту або проведення аудиту).
Щодо договору цивільно-правового характеру, то зазвичай цивільно-правовий договір укладається для виконання разових, а не систематичних робіт. Якщо ж йдеться про систематичне виконання обов’язків, які належать до конкретної посади, спеціальності чи трудової функції в діяльності установи, зокрема функцій охорони праці, то укладається трудовий договір відповідно до статті 21 КЗпП.
Коментар експерта
Чим керувалися законотворці, виокремлюючи організації до 20 осіб, офіційного роз’яснення немає, як немає й підстав стверджувати, що в цьому випадку йшлося виключно про договір ЦПХ.
Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем – фізичною особою), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець – фізична особа) зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. (стаття 21 КЗпП).
Договір цивільно-правового характеру (далі – договір ЦПХ), або як його ще називають цивільно правовий договір – це договір підряду, який може укладатися між фізичною особою та підприємством чи підприємцем з приводу виконання певних робіт чи надання послуг. Ці відносини регулює не КЗпП, а Господарський кодекс (далі – ГК).
Стаття 55 ГК визначає поняття «суб’єкт мікропідприємництва» підприємства у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб. Трудові відносин на цих підприємствах регулює також КЗпП.
Стаття 21 КЗпП передбачає, що трудовий договір можна укласти у формі контракту, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.
Стаття 211 КЗпП дозволяє укласти трудовий договір з нефіксованим робочим часом – це особливий вид трудового договору, умовами якого не встановлено конкретний час виконання роботи, обов’язок працівника виконувати яку виникає виключно у разі надання роботодавцем передбаченої цим трудовим договором роботи без гарантування того, що така робота буде надаватися постійно, але з дотриманням умов оплати праці.
Тобто на підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на підставі трудового договору. Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників і передбачає різноманітні форми умов трудового договору для ефективного виконання працівниками трудових обов’язків.