У ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі — Закон України про основи соціальної захищеності) йдеться: особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Схоже за змістом визначення міститься також у Законі України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 № 2961-IV.

Масштаби проблеми

За оцінками Світового банку 1 млрд людей, або 15% населення Землі, мають ту чи ту форму інвалідності. Люди з обмеженими можливостями, як група, з більшою ймовірністю потерпають від несприятливих соціально-економічних наслідків, ніж люди без інвалідності. 

За даними статистичного збірника «Соціальний захист населення України у 2019 році» Державної служби статистики України, кількість осіб з інвалідністю І–ІІІ груп зростає. У 2001 р. в Україні вона становила майже 2,6 млн, а в 2020 р. — понад 2,7 млн. За останні 3 роки кількість осіб з інвалідністю зросла до 3 млн.

Причому йдеться про статистику офіційно зафіксованих випадків. Однак відомо: тисячі людей із фактичною інвалідністю через складність процедури одержання статусу особи з інвалідністю не можуть знайти в Україні юридичного підтвердження цього статусу.

За різними даними, в окремих регіонах України зайнятість серед осіб з інвалідністю працездатного віку становить лише 15–20%, при цьому особливо складною є ситуація із зайнятістю осіб з інвалідністю І та II груп, серед яких кількість працюючих є удвічі меншою.

При інвалідності істотно порушуються не тільки біологічні функції організму, а й знижується соціальна активність людини. Тому важливо створювати особам з інвалідністю можливості реалізовувати своє право на працю — і повертатися до повноцінного життя.

Нормативна база

Особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами. Дискримінація осіб з інвалідністю забороняється і переслідується законом.

Експертиза професійної придатності повнолітніх осіб з інвалідністю

Експертиза професійної придатності повнолітніх осіб з інвалідністю здійснюється медико-соціальними експертними комісіями (МСЕК). Саме МСЕК визначає відсоток втрати працездатності, встановлює групу інвалідності та визначає потребу в протезуванні.

До роботи цих комісій залучаються спеціалісти з інженерної психології (психології праці) та психології професійного відбору, педагогічні працівники, що займаються навчанням і професійною підготовкою осіб з інвалідністю, спеціалісти державної служби зайнятості.

Висновок медико-соціальної експертної комісії з професійної придатності включається в індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю і є підставою для здійснення професійної орієнтації, професійної освіти і наступного працевлаштування з урахуванням побажань і думки особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю — для навчання).

Рішення медико-соціальних експертних комісій є обов’язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, реабілітаційними закладами незалежно від типу і форми власності.

Обов’язки підприємств стосовно осіб з інвалідністю

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані:

• виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця;
• створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
• забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.

Згідно зі ст. 19 Закону про основи соціальної захищеності, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюються нормативи робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (інфограф. 1).

Інфографіка 1

Нормативи робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю

У листопаді 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022 № 2682-IX (далі – Закон № 2682).

Законом № 2682 було скасовано реєстрацію у територіальних відділеннях Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі – Фонд) та подання звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за формою № 10-ПОІ. Тобто, за 2022 рік (зі строком до 01.03.2023) роботодавцем цей звіт вже не подавався.

Пенсійний фонд України надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:

• про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;
• необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до встановленого нормативу.

Починаючи з 2023 року, всю інформацію щодо зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю та виконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю від підприємств до Фонду надає Пенсійний фонд України

Роботодавці у разі порушення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб – підприємців на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення (згідно з Порядком сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70).

Підбір місця роботи для особи з інвалідністю

Спеціальне робоче місце особи з інвалідністю — окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Спеціальне робоче місце для особи з інвалідністю можна створити як на виробництві, так і в нього вдома, якщо він працюватиме вдома. Звичайно, створити спеціальне робоче місце інваліда роботодавець може, тільки якщо в нього вже є особа з інвалідністю, яка працюватиме на цьому місці надалі.

Робоче місце особи з інвалідністю — місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах та організаціях.

Якщо МСЕК у своїх документах не вказала на необхідність створення для особи з інвалідністю спеціального робочого місця, можна працевлаштувати його на звичайне робоче місце. Головне — врахувати індивідуальні програми реабілітації (якщо це необхідно в результаті захворювання такої особи з інвалідністю) та рекомендації МСЕК.

Створюючи особі з інвалідністю умови для праці за можливості у звичайному виробничому середовищі та за допомогою індивідуальних заходів, які розробляються з урахуванням здібностей і бажань особи з інвалідністю, передбачають:

• умови для отримання найвищої можливої професійної кваліфікації;
• працевлаштування (професійну освіту, професійні підготовку, перепідготовку, перекваліфікацію), при якому інвалідність якнайменше заважатиме виконанню професійних обов’язків;
• пристосування робочого місця (місця навчання) з урахуванням безпеки та особливих потреб особи з інвалідністю;
• використання спеціальних пристосувань та/або одягу, необхідного у зв’язку з характером інвалідності.

Прийняття на роботу та звільнення з роботи осіб з інвалідністю

Трудові відносини між підприємством та особою з інвалідністю починаються з укладення трудового договору. Його підтвердженням є Наказ (розпорядження) роботодавця про прийняття на роботу, в якому зазначаються, за необхідності та згідно з висновком МСЕК, особливі умови праці, тобто додаткові заходи з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо. 

Трудовий договір може бути як строковим (наприклад, на сезонну чи тимчасову роботу), так і безстроковим.

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим:

• при організованому наборі працівників;
• при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;
• при укладенні контракту;
• у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
• при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII (далі – КЗпПУ));
• при укладенні трудового договору з фізичною особою:
  • при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу;
  • при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом;
• в інших випадках, передбачених законодавством України (ст. 24 КЗпПУ).

Документи, необхідні при укладенні Трудового договору з особою з інвалідністю

При укладанні трудового договору особа з інвалідністю додатково до звичайного пакета документів (паспорт, трудова книжка, документ про освіту, реєстраційний номер облікової картки платника податків) надає роботодавцю:

1. Документи, що підтверджують її статус як особи з інвалідністю:

• копію довідки до акта огляду МСЕК (за формою № 157-1/о, затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження форм первинної облікової документації, що використовується в медико-соціальних експертних комісіях» від 30.07.2012 № 577). Надалі ця довідка буде підставою для надання відповідних пільг і гарантій (про них йдеться нижче);
• копію пенсійного посвідчення або посвідчення отримувача державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.

2. Індивідуальну програму реабілітації, розроблену МСЕК (за формою, затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження форм індивідуальної програми реабілітації інваліда, дитини-інваліда та Порядку їх складання» від 08.10.2007 № 623).

Копії цих документів засвідчує безпосередньо сам роботодавець, а зберігаються вони в особовій справі працівника.

Скорочена тривалість робочого часу особи з інвалідністю

Встановлювати скорочену тривалість робочого часу особі з інвалідністю необхідно, якщо в рекомендаціях МСЕК зазначено, що вона може працювати на своїй посаді на умовах скороченого робочого дня, але при цьому має право на оплату своєї праці в розмірі повної тарифної ставки/окладу.

Причому цей режим може мати різні варіанти (ст. 56 КЗпПУ):

• неповний робочий день, тобто зменшення тривалості щоденної роботи;
• неповний робочий тиждень, тобто зменшення кількості робочих днів на тиждень за нормальної тривалості робочого дня;
• поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня.

Оформлення на роботу особи з інвалідністю

Якщо особа з інвалідністю приймається на нічну роботу, то одразу (ще при оформленні) необхідна її письмова згода на це, якщо, звичайно, немає протипоказань МСЕК.

Переведення на легшу роботу працівника за станом здоров’я, відповідно до медичного висновку

Роботодавець переводить особу з інвалідністю на легшу роботу за її згодою на термін, зазначений у медичному висновку, і в разі потреби встановлює скорочений робочий день, організовує проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

При переведенні за станом здоров’я на легшу нижчеоплачувану роботу за працівником протягом двох тижнів з дня переведення зберігають попередній середній заробіток. Водночас в окремих ситуаціях, передбачених законодавством, на весь період виконання нижчеоплачуваної роботи за працівником може зберігатися попередня середня зарплата.

Звільнення особи з інвалідністю з ініціативи роботодавця

Звільняти з власної ініціативи працівників через інвалідність роботодавець не має права (ч. 3 ст. 17 Закону про основи соціальної захищеності).

Винятки з цього правила зазначено в п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпПУ:

1. Згідно з висновком МСЕК стан здоров’я працівника перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю та безпеці праці інших осіб. При цьому роботодавець:

• не має вакантних робочих місць (посад), на які відповідно до медичного висновку може бути переведений працівник-інвалід або
• запропонував працівнику переведення на іншу роботу (посаду) відповідно до рекомендацій медичного висновку, а працівник відмовився від такого переведення. Факт відмови від переведення, щоб уникнути можливих трудових спорів, краще оформити письмово.

2. МСЕК у висновку визнає працівника непрацездатним і не визначає види робіт, які він може виконувати.

Якщо за зазначеними підставами розривається трудовий договір з працівником з інвалідністю молодше 18 років, то доведеться згідно зі ст. 198 КЗпПУ:

• отримати згоду районної (міської) служби у справах дітей на таке звільнення;
• працевлаштувати такого працівника в іншого роботодавця.

3. Якщо звільняють працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпПУ (у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці), тоді за рівних умов продуктивності праці та кваліфікації разом з іншими категоріями працівників, переліченими в ч. 2 ст. 42 КЗпПУ, переважне право залишитися на роботі мають:

• інваліди війни (до них належать і мобілізовані громадяни, які отримали інвалідність через  поранення, контузію, каліцтво, захворювання при захисті Батьківщини, виконанні обов’язків військової служби (службових обов’язків);
• особи з інвалідністю, які дістали на цьому підприємстві трудове каліцтво або профзахворювання;
• інваліди-«чорнобильці».

При цьому звільнення працівника згідно з п. 1 і 2 ч. 1 ст. 40 КЗпПУ:

• можливо тільки з відома профспілкової організації (крім випадку ліквідації підприємства) (ст. 43 КЗпПУ);
• передбачає виплату працівнику вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку (ст. 44 КЗпПУ).

Звільнення особи з інвалідністю за власним бажанням

Якщо працівник звільняється за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію за інвалідністю, то трудовий договір з працівником, який звільняється за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію, потрібно розривати у строк, про який він просить, тобто без двотижневого відпрацювання (ч. 1 ст. 38 КЗпПУ).

Крім того, безперешкодно звільняється працівник, якщо хвороба або інвалідність перешкоджає йому  виконувати роботи за строковим трудовим договором, що підтверджено відповідним медичним висновком. У цьому випадку він може вимагати розірвати трудовий договір з ним достроково (ст. 39 КЗпПУ).

За іншими підставами трудовий договір з особою з інвалідністю розривається у загальному порядку — як і з рештою працівників.

Гарантії прав для працівників з інвалідністю

Законодавством встановлено такі гарантії прав для працівників з інвалідністю:

1. Не можна встановлюватися випробувальний термін для працівників з інвалідністю, направлених на роботу відповідно до рекомендацій МСЕК (ст. 26 КЗпПУ).
2. Працююча особа з інвалідністю має право відмовитися працювати в нічний час і надурочно (ст. 55, 63, 172 КЗпПУ).
3. За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігається місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності (ст. 9 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.92 № 2694-XII).
4. На прохання особи з інвалідністю може встановлюватися режим роботи на умовах неповного робочого дня (тижня); до того ж на власника покладено обов’язок організовувати навчання, перекваліфікацію, працевлаштування осіб з інвалідністю, створення для них умов праці з урахуванням медичних рекомендацій (ст. 172 КЗпПУ).
5. У випадку скорочення чисельності або штату працівників інваліди війни та працівники-інваліди, які зазнали на цьому підприємстві трудове каліцтво або професійне захворювання, мають переважне право залишитися на роботі при рівній з іншими працівниками продуктивності праці й кваліфікації (ст. 42 КЗпПУ).
6. Тривалість основної відпустки та відпустки без збереження заробітної плати, яка надається працюючій особі з інвалідністю в обов’язковому порядку, представлена в табл. 1 (ст. 6 та ст. 25 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР).

Таблиця 1

Тривалість відпусток особи з інвалідністю

Крім того, спеціальної атестації за умовами праці робочого місця, організованого (виділеного) для працівника, якому встановлено інвалідність, не передбачено чинним законодавством.

За особами з інвалідністю внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, які проходять професійну реабілітацію, у тому числі професійну підготовку і перепідготовку згідно з індивідуальною програмою реабілітації, якщо з моменту встановлення інвалідності минуло не більше року, зберігається середній заробіток за попереднім місцем роботи із зарахуванням пенсії по інвалідності протягом строку, передбаченого програмою.

У таких випадках відшкодування витрат з урахуванням сплачених сум пенсій здійснюється підприємством, установою та організацією чи фізичною особою, яка використовує найману працю, під час роботи в яких настала інвалідність.

Співпраця підприємств із Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю за рахунок сум адміністративно-господарських санкцій і пені, що надійшли до бюджету за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, має право фінансувати різні заходи. Зокрема, може надавати роботодавцям:

• цільові позики (на поворотній основі зі строком повернення до 3 років);
• фінансову допомогу на поворотній і безповоротній основі;
• дотації на створення спеціальних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, які зареєстровані в державній службі зайнятості як безробітні або такі, що шукають роботу.

Розмір цільової позики і фінансової допомоги Фонд визначає на підставі наданих роботодавцем техніко-економічних обґрунтувань і кошторисів. Розмір дотації з розрахунку на одне робоче місце інваліда.

Уряд компенсуватиме роботодавцям витрати на облаштування робочих місць для осіб з інвалідністю І та ІІ груп в розмірі до 100,5 тис. грн. Відповідне рішення було ухвалене на засіданні Кабінету Міністрів України 22 серпня 2023 року (Постанова Кабінету Міністрів України від 22.08.2023 № 893).

Передбачається надання компенсації роботодавцям за облаштування робочих місць:

• для осіб з інвалідністю І групи – до 15 мінімальних зарплат;
• для осіб з інвалідністю ІІ групи – до 10 мінімальних зарплат.

Компенсуватися будуть витрати на придбання роботодавцем допоміжних засобів для облаштування робочого місця для особи з інвалідністю, зокрема:

• меблів (крісел з регульованими або фіксованими сидіннями, поручнів та брусів, розсувних дверей, засобів для їх відчинення/зачинення, протиковзних та тактильних матеріалів для підлог і сходів);
• транспортерів для піднімання сходами з електроприводом;
• допоміжних засобів для позиціонування курсора та тактильних комп’ютерних дисплеїв;
• брайлівських клавіатур та портативних пристроїв;
• підйомних платформ для робочих місць;
• допоміжних засобів для відтворення звуку та для забезпечення здатності чути і бачити.

Фінансування компенсації поточного року здійснюватиметься за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Щоб отримати компенсацію, роботодавцю необхідно подати до регіонального центру зайнятості в паперовій або електронній формі заяву щодо надання компенсації. До заяви роботодавець додає:

• засвідчену ним копію наказу (розпорядження) про прийняття на роботу або примірник трудового договору, а в разі їх відсутності ― відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування;
• засвідчену ним копію документа, що підтверджує придбання роботодавцем допоміжного засобу (допоміжних засобів) для облаштування робочого місця працевлаштованої особи з інвалідністю (договір, рахунок-фактура (рахунок, квитанція, накладна тощо));
• відомості про господарську діяльність, а також про всю незначну державну допомогу, отриману роботодавцем протягом останніх трьох років, її форму та мету.

Отже, особи з інвалідністю становлять значну соціальну групу, що потребує особливої допомоги, уваги і піклування з боку держави.

Подолання наслідків інвалідності, відновлення втрачених життєвих функцій допомагає особі з фізичними вадами стати повноцінним членом суспільства. У цьому процесі особливу роль відіграє трудова діяльність, що впливає на життя особи з інвалідністю, дає їй відчуття самоцінності для сім’ї та суспільства, допомагає подолати наслідки інвалідності, сприяє реабілітації.